Українська мова(9клас)

П Р О Г Р А М А

вступних випробувань

з української мови

для абітурієнтів, що вступають на основі 

базової загальної середньої освіти

Програму вступних випробувань з української мови для вступників до ПВНЗ «Медичний коледж» на основі базової загальної середньої освіти складено відповідно до вимог програми з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженої Міністерством освіти та науки України.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Програма вступних випробувань з української мови призначена для оцінювання навчальних досягнень абітурієнтів при вступі до Приватного вищого навчального закладу «Медичний коледж», які вступають до навчального закладу на основі базової загальної середньої освіти. В ній ураховано державний статус української мови, її суспільні функції, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний навчальний, розвивальний і виховний впливи, сприяти формуванню особистості, готової до активної, творчої діяльності у всіх сферах життя демократичного суспільства, сучасні організаційні форми, методи і технології навчання рідної мови.

Завдання дисципліни  “Українська мова”:

· виховання почуття національної свідомості, що значною мірою сприяє підвищенню мотивації вивчення української мови;

· формування комунікативної, мовної, мовленнєвої, предметної, прагматичної, соціокультурної компетентностей на основі свідомого опанування мовної і мовленнєвої теорії;

· корекція орфографічної та пунктуаційної грамотності;

· збагачення словникового запасу термінологічною лексикою та фразеологією.

Вивчення української мови сприяє розв’язанню й загальнопедагогічних завдань, найважливішими серед яких є:

  • інтелектуальний і соціокультурний розвиток;
  • розвиток логічного й образного мислення;
  • формування  умінь самостійно підвищувати рівень знань із предмета та удосконалювати культуру мовлення.

Зміст програми диференційовано за взаємопов’язаними змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною, діяльнісною.

·   Мовленнєва змістова лінія передбачає засвоєння мовленнєвознавчих понять, на основі яких формуються вміння й навички в різних видах мовленнєвої діяльності — аудіюванні, читанні, говорінні, письмі. Орфографічно-пунктуаційний практикум передбачає систематичне, розосереджене удосконалення правописної грамотності.

·    Мовна змістова лінія орієнтує на удосконалення знань мовної системи — інструментарію формування мовної, мовленнєвої, комунікативної компетентностей.

·   Соціокультурна змістова лінія ґрунтується на розумінні мови як носія культурних цінностей, основи професійного становлення людини, засобу формування мовної картини світу.

·   Діяльнісна змістова лінія визначає найважливіші загальнонавчальні вміння й навички, що забезпечують інтелектуальну, пізнавальну, творчу діяльність.

Реалізація чинної програми вимагає від викладача організації пізнавальної діяльності абітурієнтів при вступі до навчального закладу, націлює на розвиток розумових здібностей, формування емоційно-ціннісного ставлення до природи.

Критерії та методика оцінювання вступного випробування

 з української мови:

Основною формою перевірки орфографічної та пунктуацій­ної грамотності є текстовий диктант.

 Перевірці підлягають:

• уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила і словникові слова, визначені для запам’ятовування;

• уміння ставити розділові знаки відповідно до опрацьова­них правил пунктуації;

• уміння належним чином оформляти роботу.

Матеріал для контрольного диктанту

• Для диктанту використо­вується текст, доступний для розуміння абітурієнтів, які вступають до навчального закладу на основі базової загальної середньої освіти

• Обсяг текстів диктантів становить 180-190 слів з ураху­ванням самостійних і службових частин мови.

 Одиниця контролю: текст, записаний абітурієнтом з голосу викладача.

 Оцінювання

• Диктант оцінюється однією оцінкою на підставі таких критеріїв:

– орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються од­наково;

– виправляються, але не враховуються такі орфографічні та пунктуаційні помилки: на правила, які не внесено до шкільної програми; на ще не вивчені правила; у словах з на­писанням, що не перевіряється, над якими не проводилася спеціальна робота; у відтворенні так званої авторської пунк­туації;

– повторювані помилки (у слові, яке повторюється в дик­танті кілька разів) вважаються однією помилкою; однотипні (помилки на те саме правило, але в різних словах) вважа­ються кількома помилками;

– розрізняють грубі й негрубі помилки; зокрема, до негрубих належать такі:

1) у винятках з усіх правил;

2) у написанні великої літери в складних власних наймену­ваннях;

3) у випадках написання разом і окремо префіксів у при­слівниках, утворених від іменників з прийменниками;

4) у випадках, коли замість одного розділового знака по­ставлено інший і якщо можлива інша інтонація;

5) у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполу­ченнях не хто інший, як…; не що інше, як…; ніхто інший не…; ніщо інше не…)\

6) пропуск одного зі сполучуваних розділових знаків або порушення їх послідовності;

7) заміна українських літер російськими;

– п’ять виправлень неправильного написання на правильне прирівнюються до однієї помилки;

8) 3;

9) 1+1 (негруба);

10) 1;

11) 1 (негруба) ;

12) -.

Для вступного випробування з української мови передбачається диктант, робота над яким триває одну астрономічну годину.

Перелік тем, які виносяться на тестове випробування

1. Фонетика. Графіка

Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й.     

2. ЛексикологіяФразеологія

Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази. Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми (відповідно до словника фразеологізмів за підручниками рівня «стандарт»).  

3. Будова слова. Словотвір

Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах.

4. Морфологія

4.1. Іменник

Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви -а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові.

4.2. Прикметник

Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м’яка групи).

4.3. Числівник

Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості й складені. Типи відмінювання кількісних числівників:

 1) один, одна;

 2) два, три, чотири;

 3) від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят … вісімдесят;

 4) сорок, дев’яносто, сто;

 5) двісті – дев’ятсот;

 6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд;

 7) збірні;

 8) дробові.

 Порядкові числівники, особливості їх відмінювання. Особливості правопису числівників.

4.4. Займенник

Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників.

4.5. Дієслово

Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.

Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то.

Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.

4.6. Прислівник

Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу.

4.7. Службові частини мови

Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників.

Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис сполучників.

Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні. Правопис часток.

4.8. Вигук

Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова. Правопис вигуків.

5. Синтаксис

5.1. Словосполучення

Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені.

5.2. Речення

Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання).

5.2.1. Просте двоскладне речення

Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження.

5.2.2. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні

Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок).

5.2.3. Односкладні речення

Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні.

5.2.4. Речення з однорідними членами

Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки в односкладними членами.

5.2.5. Складне речення

Ознаки складного речення. Засоби зв’язку простих речень у складному:

 1) інтонація й сполучники або сполучні слова;

 2) інтонація.

            Типи складних речень за способом зв’ язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення.

5.2.5.1. Складносурядне речення

Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складносурядному реченні. Смислові зв’ язки між частинами складносурядного речення.    

5.2.5.2. Складнопідрядне речення

Складнопідрядне речення, його будова. Головне й підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв’язку між частинами:

 1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;

 2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;

 3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю.

5.2.5.3. Безсполучникове складне речення

Типи безсполучникових складних речень за характером смислових відношень між складовими частинами-реченнями:

 1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними);

 2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і пояснювальною).

 Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.       

5.2.5.4. Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку

Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку.

5.3. Способи відтворення чужого мовлення

Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог.

6. Орфоепія

Відображення вимови голосних (наголошених і ненаголошених) через фонетичну транскрипцію.

 Відображення вимови приголосних звуків:

 1) [дж], [дз], [дз];

 2) [ґ];

 3) [ж], [ч], [ш], [дж];

 4) груп приголосних (уподібнення, спрощення);

 5) м’яких приголосних;

 6) подовжених приголосних.

 Вимова слів з апострофом.

7. Орфографія

Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.